Мідь

Мідь – важливий катіон, що входить до складу багатьох ферментів. Вони беруть активну участь у метаболізмі заліза, формуванні сполучної тканини, виробленню енергії на клітинному рівні, продукції меланіну (пігменту, що відповідає за колір шкіри) і в нормальному функціонуванні нервової системи.
Основними джерелами міді для людини є такі продукти харчування як горіхи, шоколад, гриби, печінка, злаки і сухофрукти. Також мідь може надходити в організм з водою, в разі, якщо вона контактувала з предметами що містять мідь (наприклад з посудом). Після надходження в шлунково-кишковий тракт мідь всмоктується в тонкій кишці і з’єднуючись з білками крові, транспортується в печінку. Велика частина міді в крові знаходиться у зв’язаному з церрулоплазміном стані (близько 95 %), менша частина пов’язана з альбумінами сироватки або знаходиться у вільному стані. При надмірному надходженні міді з їжею печінка виділяє її надлишки з жовчю і вона видаляється з організму з калом і сечею.
При залученні в патологічний процес нирок може порушитися утворення сечі аж до анурії. Деякі з цих симптомів іноді також виявляються при гострому або хронічному отруєнні міддю, що виникає через забруднення навколишнього середовища, а також внаслідок захворювань печінки, які перешкоджають обміну мікроелементу.
Дефіцит міді може раптово виникнути у людей, які страждають захворюваннями, що викликають важку мальабсорбцію (муковісцидоз, целіакію). Ці хвороби супроводжуються нейтропенією, остеопорозом і мікроцитарною анемією.
Рідкісна генетична патологія, пов’язана з X-хромосомою, хвороба Менкеса (“хвороба кучерявого волосся”) веде до дефіциту міді у хворих на туберкульоз дітей. Це захворювання, що вражає переважно чоловіків, виявляється судорожними нападами, затримкою розвитку, дисплазією артерій головного мозку і незвично ламкими кучерявим волоссям.
Недостатня кількість міді в крові загрожує виробництвом дефектних еритроцитів з низькою тривалістю життя, а також зменшенням активності ферментів, що містять в своєму складі цей мікроелемент.