С-пептид

С-пептид (від англ. Сonnecting peptide – “сполучний”, “з’єднувальний пептид”) названий так тому, що з’єднює альфа- і бета-пептидні ланцюги в молекулі проінсуліну. Цей білок необхідний для здійснення в клітинах підшлункової залози синтезу інсуліну – багатоступінчатого процесу, на заключному етапі якого неактивний проінсулін розщеплюється з вивільненням активного інсуліну. Концентрація інсуліну в венозній крові не відображає рівень його секреції підшлунковою залозою. Крім того, рівень інсуліну значно варіюється при багатьох фізіологічних станах (наприклад, прийом їжі стимулює його вироблення, а при голодуванні він знижений). Його концентрація змінюється і при захворюваннях, що супроводжуються значним зниженням рівня інсуліну (цукровому діабеті). Так як С-пептид виробляється в рівному співвідношенні з інсуліном, то концентрація С-пептиду в периферичній крові відповідає безпосередній продукції інсуліну в підшлунковій залозі. Крім того, концентрація С- пептиду не залежить від зміни рівня глюкози в крові і відносно постійна. Ці особливості дозволяють вважати аналіз на С-пептид найкращим методом оцінити вироблення інсуліну в підшлунковій залозі.
Цукровий діабет 1-го типу характеризується аутоімунним руйнуванням тканини підшлункової залози. У той час як в основному бета-клітини пошкоджуються аутореактівними Т-лімфоцитами, в крові хворих на ЦД 1-го типу також вдається виявити і аутоантитіла до деяких антигенів бета-клітин. Руйнування клітин призводить до зниження концентрації інсуліну в крові.
Незважаючи на наявність характерних особливостей, що дозволяють запідозрити ЦД 1-го або 2-го типу у пацієнтів з вперше діагностованою гіперглікемією, єдиним методом, що дозволяє однозначно оцінити ступінь зниження функції бета-клітин, є вимір С-пептиду, тому цей показник використовують в диференціальній діагностиці типів цукрового діабету, особливо в педіатричній практиці.
До досить рідкісних захворюваннь підшлункової залози відносяться пухлини. Найчастішою пухлиною ендокринної частини підшлункової залози є інсулінома. Як правило, вона розвивається у віці 40 – 60 років. У переважній більшості випадків інсулінома є доброякісним утворенням. Виявлення підвищеного С-пептиду допомагає в діагностиці інсуліноми і може бути використано в поєднанні з іншими лабораторними та інструментальними методами.