ДНК вірусу Епштейна-Барр, якісно (плазма, слина, ліквор). ПЛР

Вірус Епштейна – Барр відноситься до вірусів герпесу людини 4-ї групи. Він схильний вражати В-лімфоцити і викликає у людини гостре захворювання – інфекційний мононуклеоз. Вірус Епштейна – Барр пов’язаний також з розвитком назофарингеальної карциноми, лімфоми Беркітта, хвороби Ходжкіна, волосистої лейкоплакії і В-клітинної лімфоми.
Вірус поширений по всьому світу. У деяких країнах до 95 % населення у віці 40 років були раніше інфіковані вірусом Епштейна – Барр та мають антитіла. Зараження відбувається при передачі інфекції зі слиною. Піки захворюваності відзначаються в ранньому дитячому віці, а також в підлітковому періоді.
Вірус, потрапляючи через епітелій рота, горла і слинних залоз в кровотік, проникає в В-лімфоцити, стимулюючи їх розмноження. Внаслідок цього збільшуються мигдалики, лімфатичні вузли, селезінка. При нормальному клітинному імунітеті інфіковані В-лімфоцити і вірус видаляються з крові і симптоми захворювання поступово зникають. Вірус Епштейна – Барр, як і інші герпес-віруси, здатний переходити в латентну інфекцію. Його генетичний матеріал може зберігатися в невеликій кількості В-лімфоцитів і здатний до безсимптомної реактивації. При дефектах клітинного імунітету, ВІЛ-інфекції, терапії імуносупресорами вірус Епштейна – Барр може призвести до онкологічних захворювань (наприклад, В-клітинної лімфоми, назофарингеальної карциноми).
У багатьох випадках первинна інфекція протікає безсимптомно або з помірним фарингітом і тонзилітом. Клінічна картина інфекційного мононуклеозу проявляється у 35 – 50 % інфікованих.
Інкубаційний період захворювання складає 4 – 6 тижнів. У продромальний період інфекція проявляється болями в м’язах, швидкою стомлюваністю, загальним нездужанням. Потім до них приєднується лихоманка, біль в горлі, збільшення лімфатичних вузлів, селезінки і іноді печінки. У деяких випадках з’являється висип на руках і тулубі. Симптоми зберігаються 2 – 4 тижні.
З початком періоду клінічних проявів в крові виявляються атипові мононуклеари (> 10 % лімфоцитів) і показники порушення функції печінки.
Для виявлення збудника використовується метод полімеразної ланцюгової реакції, яка дозволяє виявити ДНК вірусу. Принцип методу заснований на багаторазовому збільшенні числа копій специфічної для даного збудника ділянки ДНК.