Вірус Епштейна-Барр, авідність антитіл IgG до капсидного антигену

Вірус Епштейна – Барр відноситься до вірусів герпесу людини 4-ї групи. Він схильний вражати В-лімфоцити і викликає у людини гостре захворювання – інфекційний мононуклеоз. Вірус Епштейна – Барр пов’язаний також з розвитком назофарингеальної карциноми, лімфоми Беркітта, хвороби Ходжкіна, волосистої лейкоплакії і В-клітинної лімфоми.
Вірус поширений по всьому світу. У деяких країнах до 95 % населення у віці 40 років були раніше інфіковані вірусом Епштейна – Барр та мають антитіла. Зараження відбувається при передачі інфекції зі слиною. Піки захворюваності відзначаються в ранньому дитячому віці, а також в підлітковому періоді.
Вірус, потрапляючи через епітелій рота, горла і слинних залоз в кровотік, проникає в В-лімфоцити, стимулюючи їх розмноження. Внаслідок цього збільшуються мигдалики, лімфатичні вузли, селезінка. При нормальному клітинному імунітеті інфіковані В-лімфоцити і вірус видаляються з крові і симптоми захворювання поступово зникають. Вірус Епштейна – Барр, як і інші герпес-віруси, здатний переходити в латентну інфекцію. Його генетичний матеріал може зберігатися в невеликій кількості В-лімфоцитів і здатний до безсимптомної реактивації. При дефектах клітинного імунітету, ВІЛ-інфекції, терапії імуносупресорами вірус Епштейна – Барр може призвести до онкологічних захворювань (наприклад, В-клітинної лімфоми, назофарингеальної карциноми).
У багатьох випадках первинна інфекція протікає безсимптомно або з помірним фарингітом і тонзилітом. Клінічна картина інфекційного мононуклеозу проявляється у 35 – 50 % інфікованих.
Інкубаційний період захворювання складає 4 – 6 тижнів. У продромальний період інфекція проявляється болями в м’язах, швидкою стомлюваністю, загальним нездужанням. Потім до них приєднується лихоманка, біль в горлі, збільшення лімфатичних вузлів, селезінки і іноді печінки. У деяких випадках з’являється висип на руках і тулубі. Симптоми зберігаються 2 – 4 тижні.
З початком періоду клінічних проявів в крові виявляються атипові мононуклеари (> 10 % лімфоцитів) і показники порушення функції печінки.
Основними антигенами вірусу Епштейна – Барр, до яких визначаються антитіла, є антиген вірусного капсида (VCA), ранній антиген (ЕA) і ядерний антиген (EBNA).
Крім визначення представлених антитіл, в діагностиці інфекції, викликаної вірусом Епштейна – Барр, застосовується визначення авідності антитіл класу IgG до VCA-антигену. Авідність антитіл характеризує міцність зв’язування специфічних антитіл з антигенами збудника. Це дозволяє визначити ступінь ефективності специфічної взаємодії між молекулами антитіл і антигенів, швидкість утворення імунних комплексів і повноту нейтралізації антигенів. Визначення авідності антитіл класу IgG необхідно для оцінки тривалості первинної інфекції та диференціальної діагностики гострої і перенесеної інфекції. Це пов’язано з тим, що в перші три-чотири місяці після інфікування синтезуються антитіла з низькою авідністью, тобто мають слабку міцність зв’язування антигенів. Потім починається вироблення антитіл з прикордонної (середньої) авідності і високоавідних антитіл. Низькоавідні антитіла свідчать про первинне інфікування і інфекцію протягом останніх трьох-чотирьох місяців. Виявлення антитіл із середньою авідністью свідчить про присутність антитіл як з низькою, так і з високою авідністью. Визначення антитіл з високою авідністью свідчить про давність перенесеної інфекції не менше трьох-чотирьох місяців назад до моменту дослідження. Антитіла з високою авідністью також визначаються в період реактивації (загострення) інфекції.

Важливо відзначити, що дослідження проводиться при позитивних результатах виявлення антитіл до VCA антигену класу IgG. Для достовірного виявлення термінів і тривалості інфікування необхідне поєднання виявлення антитіл до різних антигенів. У новонароджених дітей в перші шість місяців життя можливе виявлення в крові материнських антитіл класу IgG, що робить скрутним і в ряді випадків недоцільним проведення даного дослідження на авідність.