Сифіліс, антитіла IgG + IgM

Сифіліс – венеричне захворювання: найбільш часто він передається статевим шляхом. Крім того, можливе зараження через кров (наприклад, при спільному використанні шприців, бритв та ін.), плода від матері або побутовим шляхом (дуже рідко). Збудником сифілісу є Treponema pallidum (бліда трепонема), бактерія з сімейства спірохет.

У міжнародній класифікації хвороб виділяють вроджений, ранній і пізній сифіліс, а також неуточнені форми. У медичній літературі використовуються поняття первинний, вторинний і третинний сифіліс.
Інкубаційний період починається з моменту зараження і триває до перших симптомів (твердого шанкра) в середньому 21 день (від 10 до 90 днів).
Первинний сифіліс – стадія з виникнення твердого шанкра до появи висипу. Твердий шанкр – це виразка, яка може з’являтися в тому місці, де збудник проник в організм (зазвичай на статевих органах). Він не болить і зникає (без лікування) через 2 – 6 тижнів. Також на цій же стадії іноді збільшуються лімфовузли. У перший час хвора людина залишається серонегативною (в її крові ще немає антитіл проти сифілісу).
Вторинний сифіліс. Приблизно через 4 – 8 тижнів після появи шанкру проявляються нові симптоми: висип і загальне нездужання, температура, головний біль і ін. Можливі й більш важкі прояви.
Потім ознаки сифілісу зникають і захворювання переходить в латентну фазу. При цьому збудник все ж не полишає організм, тому при ослабленні імунітету можуть виникати рецидиви хвороби. Їх симптоми збігаються з проявами вторинного сифілісу.
Буває, що сифіліс так і залишається в латентній формі. Але в ряді випадків, якщо людина не лікується, з роками розвивається третинний сифіліс. При цьому уражаються різні органи і тканини: нервова і серцево-судинна система, кістки, суглоби і ін.
Для діагностики сифілісу часто використовують серологічні тести (засновані на виявленні антитіл).

В першу чергу виробляються антитіла IgM. Вони виявляються у більшості людей в кінці другого тижня захворювання і присутні у більшої частини пацієнтів з первинним і вторинним сифілісом, тому тест на IgM може бути використаний для розрізнення давності інфекції.
Специфічних трепонемних антитіл IgM немає у пацієнтів які лікувалися в минулому, але їх відсутність сама по собі не говорить про ефективність проведеної терапії, оскільки у більшості з тих, хто не лікувався, в прихованій стадії сифілісу IgM-антитіла теж відсутні.

Імуноглобуліни класу G до t. pallidum в певній кількості з’являються в крові через 3-4 тижні з моменту інфікування. Концентрація їх наростає і на 6-му тижні починає переважати над концентрацією IgM, досягаючи максимуму, а потім зберігається на певному рівні протягом тривалого часу. Після ефективного лікування рівень імуноглобулінів поступово знижується, але відбувається це набагато повільніше, ніж у випадку з IgM. Як правило, IgG в певній кількості можуть виявлятися через рік і більше після проведеної терапії, а в окремих випадках навіть через десятиліття.