Ехінококоз, антитіла IgG

Echinococcus granulosus або Echinococcus multilocularis – це гельмінти з роду стрічкових хробаків, які викликають ехінококоз (відповідно, однокамерний та альвеолярний, або багатокамерний).
Ехінококоз – гельмінтоз, що передається від тварин до людини, що проявляється у людей у ​​двох формах – однокамерній (при якій в органах утворюється один міхур) і багатокамерній (коли бульбашок багато). При цьому відбувається ураження різних органів і тканин з утворенням паразитарних кіст.
Джерелом зараження є домашні та дикі тварини сімейства псових (собаки, вовки, лисиці тощо), інфіковані ехінококами. В їх організмі паразит дозріває до дорослих особин, які у тонкому кишечнику і виробляють яйця, які потрапляють у довкілля з фекаліями. Заражена тварина може бути джерелом збудника до 2-3 років. Причому яйця гельмінтів зберігають життєздатність тривалий час навіть при проникненні у ґрунт.
Людина служить проміжним господарем для ехінокока та інфікується при ковтанні яєць гельмінта, що містяться в ґрунті, на шерсті тварин, а також вживаючи недостатньо оброблені продукти харчування. Механізм передачі збудника – фекально-оральний, шляхи передачі: харчовий, водний, побутовий.
Після попадання яєць усередину в тонкій кишці з них утворюються шестигачки личинки, які прикріплюються до слизової оболонки шлунково-кишкового тракту і проникають крізь неї. При кровоносному поширенні найчастіше личинки заносяться до печінки, значно рідше у легені, іноді в головний мозок, серце, нирки. У уражених органах з них формуються бульбашки (ехінококові кісти), схильні до повільного зростання. Протягом кількох місяців або навіть років поодинокі чи множинні кісти досягають розмірів від кількох міліметрів до 20 см і більше.
Ступінь тяжкості захворювання та його результат багато в чому залежать від локалізації кіст, їх кількості у ураженому органі та розміру. При однокамерному ехінококозі кіста здавлює навколишні тканини, а при альвеолярному багатокамерні кісти проникають у них. Продукти життєдіяльності паразитів викликають сенсибілізацію – підвищення чутливості до алергенів.
У більшості випадків захворювання проявляється поступово, іноді воно дається взнаки через багато років після зараження. Це пояснюється повільним зростанням ехінококових кіст та їх розташуванням. Найчастіше зустрічається однокамерна форма з ураженням печінки та легень.
Можливе нагноєння та розрив ехінококових кіст, що призводить до серйозних наслідків – поширення збудника від вогнища інфекції по всьому органу або за його межі з утворенням дочірніх кіст, а в деяких випадках до анафілактичного шоку.
Коли людина контактує з збудником ехінококозу, його імунна система реагує, виробляючи антитіла IgM та IgG. Імуноглобуліни класу G до ехінококів у визначених кількостях з’являються в крові через 6-8 тижнів з моменту інфікування. Концентрація їх наростає і через 2-3 місяці сягає максимуму, у якому зберігається протягом багато часу. Ступінь підвищення рівня антитіл у крові тісно пов’язана із тяжкістю захворювання. Після проведеного лікування через 2-3 місяці можливе зниження рівня антитіл, що свідчить про успішність терапії.
Основу лабораторної діагностики ехінококозу складають серологічні реакції – вимірювання антитіл класу G до збудника ехінококозу в крові.