Вірус Епштейна-Барр, антитіла IgG до капсидного антигену VCA

Вірус Епштейна – Барр відноситься до вірусів герпесу людини 4-ї групи. Він схильний вражати В-лімфоцити і викликає у людини гостре захворювання – інфекційний мононуклеоз. Вірус Епштейна – Барр пов’язаний також з розвитком назофарингеальної карциноми, лімфоми Беркітта, хвороби Ходжкіна, волосистої лейкоплакії і В-клітинної лімфоми.
Вірус поширений по всьому світу. У деяких країнах до 95 % населення у віці 40 років були раніше інфіковані вірусом Епштейна – Барр та мають антитіла. Зараження відбувається при передачі інфекції зі слиною. Піки захворюваності відзначаються в ранньому дитячому віці, а також в підлітковому періоді.
Вірус, потрапляючи через епітелій рота, горла і слинних залоз в кровотік, проникає в В-лімфоцити, стимулюючи їх розмноження. Внаслідок цього збільшуються мигдалики, лімфатичні вузли, селезінка. При нормальному клітинному імунітеті інфіковані В-лімфоцити і вірус видаляються з крові і симптоми захворювання поступово зникають. Вірус Епштейна – Барр, як і інші герпес-віруси, здатний переходити в латентну інфекцію. Його генетичний матеріал може зберігатися в невеликій кількості В-лімфоцитів і здатний до безсимптомної реактивації. При дефектах клітинного імунітету, ВІЛ-інфекції, терапії імуносупресорами вірус Епштейна – Барр може призвести до онкологічних захворювань (наприклад, В-клітинної лімфоми, назофарингеальної карциноми).
У багатьох випадках первинна інфекція протікає безсимптомно або з помірним фарингітом і тонзилітом. Клінічна картина інфекційного мононуклеозу проявляється у 35 – 50 % інфікованих.
Інкубаційний період захворювання складає 4 – 6 тижнів. У продромальний період інфекція проявляється болями в м’язах, швидкою стомлюваністю, загальним нездужанням. Потім до них приєднується лихоманка, біль в горлі, збільшення лімфатичних вузлів, селезінки і іноді печінки. У деяких випадках з’являється висип на руках і тулубі. Симптоми зберігаються 2 – 4 тижні.
З початком періоду клінічних проявів в крові виявляються атипові мононуклеари (> 10 % лімфоцитів) і показники порушення функції печінки.
Основними антигенами вірусу Епштейна – Барр, до яких визначаються антитіла, є антиген вірусного капсида (VCA), ранній антиген (ЕA) і ядерний антиген (EBNA).
У відповідь на інфікування імунною системою виробляються різні специфічні противірусні антитіла. Пізніше з’являються IgG до капсидного білку, що досягають максимуму на 2 – 4-му тижні захворювання, потім їх концентрація знижується, але вони все одно зберігаються на все життя. При реактивації інфекції титри цих антитіл, як правило, ростуть. Антитіла до ранніх антигенів виявляються на гострій стадії інфекції і зникають через 3 – 6 місяців від початку захворювання, однак у 20 % інфікованих вони можуть визначатися протягом декількох років. Антитіла до ядерного антигену вірусу (EBNA) на гострій стадії інфекції, як правило, не виявляються, з’являються в крові не раніше 6 – 8-го тижня захворювання (частіше через 2 – 4 місяці після появи перших симптомів) і зберігаються протягом усього життя.