Вирус гепатиту G (HGV), якісно. ПЛР

Вірус гепатиту G належить до сімейства Flaviviridae. Він був вперше описаний в 1995 році. Незважаючи на його активне вивчення, дані про роль вірусу в розвитку захворювань печінки суперечливі. Це пов’язано з тим, що HGV зазвичай виявляють у поєднанні з іншими вірусними гепатитами.
Існує 7 генотипів і безліч субтипів вірусу, поширених в різних країнах. РНК вірусів С і G ідентичні на 27 %. Вірус нестійкий у навколишньому середовищі і швидко гине при кип’ятінні.
Гепатит передається через кров (татуювання, пірсинг, наркоманія, переливання крові, гемодіаліз), під час пологів, а також статевим шляхом. HGV нерідко виявляють одночасно з вірусами гепатитів А, В і найчастіше з гепатитом С (близько 20 % випадків). Його виявляють у пацієнтів з хронічним гепатитом, цирозом печінки і гепатоцелюлярною карциномою, але доказів участі вірусу в розвитку цих патологій поки немає.
У деяких наукових дослідженнях HGV розглядається як “помічник” вірусу гепатиту С, відповідальний за фульмінантні (fulminantis, від лат. Fulmen, fulminis – “блискавка” – блискавичні, раптово і швидко розвиваються) форми гепатиту С. Існує думка, що неефективність лікування гепатиту С обумовлена ​​такими парними інфекціями (мікст-гепатити) і стійкістю HGV до дії інтерферону.
HGV частіше протікає у вигляді хронічної інфекції або вірусоносійства.
РНК вірусу можна виявити з першого дня і через 4 – 40 тижнів після інфікування. Вірус не завжди знаходиться в кровотоці, і визначити генетичний матеріал HGV іноді можна тільки при повторних аналізах.
При одужанні в крові з’являються анти-Е2-антитіла – антитіла до оболонкового антигену вірусу гепатиту G. Але їх визначення в практичній медицині не використовується.
Основним методом виявлення вірусу гепатиту G є ПЛР.