Антитіла сумарні IgМ, IgG до фосфоліпідів

Аналіз на антифосфоліпідні антитіла необхідний для виявлення специфічних фосфоліпід-зв’язаних білків, які організм утворює проти самого себе в результаті аутоімунної реакції на фосфоліпіди. Фосфоліпіди – невід’ємна складова частина клітин організму – входять до складу клітинних мембран та тромбоцитів. Вони, по суті, є молекулами жиру, які відіграють ключову роль у згортанні крові, хоча механізм їхнього впливу поки що залишається нез’ясованим. Антифосфоліпіди підвищують ризик порушень зсідання крові та утворення тромбів в артеріях та венах, що може призвести до інсультів та інфарктів.

Антифосфоліпідні антитіла також пов’язані з розвитком тромбоцитопенії (зниженням вмісту тромбоцитів у крові), з ризиком повторних викиднів (особливо у другій та останній третині вагітності), з передчасними пологами та з токсикозами на останніх стадіях вагітності (прееклампсією).

Присутність цих антитіл є частиною симптомокомплексу, який називається антифосфоліпідний синдром (АФС), або синдром Хьюза – Стовіна. Також до нього входять тромбози, акушерські патології (викидні, звичні невиношування вагітності), тромбоцитопенія. АФС може бути пов’язаний з іншими аутоімунними захворюваннями, особливо з системним червоним вовчаком (вторинний АФС), або розвиватися без супутніх патологій (первинний АФС).

Однак антифосфоліпідні антитіла часто з’являються в організмі і при таких аутоімунних розладах, як системний червоний вовчак, крім того, вони можуть спостерігатися і при ВІЛ-інфекції, деяких видах раку, прийомі ліків, наприклад фенотіазинів та новокаїнаміду. У зв’язку з цим визначення антикардіоліпінових антитіл є додатковим аналізом і саме по собі не є критерієм наявності АФС – діагностика АФС має бути комплексною і включати декілька клінічних показників.