ДНК вірусу герпеса 6 типу (зішкріб, сеча, слина, плазма, ліквор). ПЛР

6-й тип герпес-вірусу людини (ВГЛ-6) вперше був виділений відносно недавно, в 1986 г. (в клітинах крові пацієнтів, заражених ВІЛ). До теперішнього часу встановлено, що інфекція ВГЛ-6 широко поширена і має 2 підтипи – А і В, – які відрізняються генетично і епідеміологічно: частіше зустрічається підтип В, ​​а підтип А зазвичай виявляють у пацієнтів з імунодефіцитами. Підтип В є основною причиною раптової екзантеми – дитячої хвороби, яка супроводжується високою температурою і висипом. Крім того, герпес-вірус може протікати безсимптомно і у вигляді неспецифічного гарячкового захворювання. У деяких випадках спостерігаються ускладнення з боку центральної нервової системи (судоми на тлі високої температури, рідко інші неврологічні ускладнення, включаючи енцефаліт, менінгоенцефаліт, серозний менінгіт).

Найбільш ймовірний шлях передачі інфекції – повітряно-крапельний, зі слиною, не виключена “вертикальна” передача – від матері до дитини під час вагітності.

Також існує можливість інфікування при трансплантації органів, гемотрансфузіях, через медичні інструменти. Наркомани і медичні працівники можуть заразитися при випадковому уколі голкою шприца, що містить кров хворого або інфікованого.
Виявлення вірусних ДНК/РНК в безклітинних зразках біологічних рідин або секретах є однозначною вказівкою на активну вірусну інфекцію. Однак діагностика інфекції ускладнюється тим, що ВГЛ-6 після реплікації в клітині-хазяїні заражає інші клітини безпосередньо, проникаючи через міжклітинні перегородки і уникаючи міжклітинних просторів. Таким чином, підтвердження активності ВГЛ-6 за допомогою ПЛР в безклітинних зразках біологічних рідин і секретах вдається не у всіх випадках. У зв’язку з цим виникає необхідність підтвердження активності / неактивності ВГЛ-6 за допомогою серологічних методів.