Вірус Епштейна-Барр, антитіла IgG до ранніх антигенів EA

Вірус Епштейна – Барр відноситься до вірусів герпесу людини 4-ї групи. Він схильний вражати В-лімфоцити і викликає у людини гостре захворювання – інфекційний мононуклеоз. Вірус Епштейна – Барр пов’язаний також з розвитком назофарингеальної карциноми, лімфоми Беркітта, хвороби Ходжкіна, волосистої лейкоплакії і В-клітинної лімфоми.
Вірус поширений по всьому світу. У деяких країнах до 95 % населення у віці 40 років були раніше інфіковані вірусом Епштейна – Барр та мають антитіла. Зараження відбувається при передачі інфекції зі слиною. Піки захворюваності відзначаються в ранньому дитячому віці, а також в підлітковому періоді.
Вірус, потрапляючи через епітелій рота, горла і слинних залоз в кровотік, проникає в В-лімфоцити, стимулюючи їх розмноження. Внаслідок цього збільшуються мигдалики, лімфатичні вузли, селезінка. При нормальному клітинному імунітеті інфіковані В-лімфоцити і вірус видаляються з крові і симптоми захворювання поступово зникають. Вірус Епштейна – Барр, як і інші герпес-віруси, здатний переходити в латентну інфекцію. Його генетичний матеріал може зберігатися в невеликій кількості В-лімфоцитів і здатний до безсимптомної реактивації. При дефектах клітинного імунітету, ВІЛ-інфекції, терапії імуносупресорами вірус Епштейна – Барр може призвести до онкологічних захворювань (наприклад, В-клітинної лімфоми, назофарингеальної карциноми).
У багатьох випадках первинна інфекція протікає безсимптомно або з помірним фарингітом і тонзилітом. Клінічна картина інфекційного мононуклеозу проявляється у 35 – 50 % інфікованих.
Інкубаційний період захворювання складає 4 – 6 тижнів. У продромальний період інфекція проявляється болями в м’язах, швидкою стомлюваністю, загальним нездужанням. Потім до них приєднується лихоманка, біль в горлі, збільшення лімфатичних вузлів, селезінки і іноді печінки. У деяких випадках з’являється висип на руках і тулубі. Симптоми зберігаються 2 – 4 тижні.
З початком періоду клінічних проявів в крові виявляються атипові мононуклеари (> 10 % лімфоцитів) і показники порушення функції печінки.
Основними антигенами вірусу Епштейна – Барр, до яких визначаються антитіла, є антиген вірусного капсида (VCA), ранній антиген (ЕA) і ядерний антиген (EBNA).
Антитіла до ранніх антигенів (ant-iЕА) з’являються в гострий період інфекції у 70 – 85 % хворих на інфекційний мононуклеоз і зникають через 3 – 6 місяців. У 20 % інфікованих дані імуноглобуліни зберігаються довго і повинні бути визначені протягом декількох років після одужання.
Антитіла до ЕА включають компоненти D (diffuse – дифузні) та R (restricted – обмежені), звані так в залежності від особливостей іммунофлюоресцентного фарбування інфікованих клітин. Остаточно діагностувати первинне інфікування вірусом Епштейна – Барр з 95 % точністю допомагає виявлення підвищених титрів антитіл до антигенів ЕA, EBNA і antiVCA класу IgМ.
Збільшення antiЕА одночасно з antiEBNA і antiVCA класу IgG пов’язано із загостренням латентної інфекції. Підвищення титру antiЕА виявляється при реактивації вірусу у пацієнтів з імунодефіцитами, ВІЛ-інфекцією, на тлі прийому імуносупресивних препаратів, у вагітних і людей похилого віку. Помірні і високі титри antiЕА визначаються у пацієнтів з лімфомою Беркітта (за рахунок R-компонента) і назофарингеальною карциномою (за рахунок D-компонента).
Діагностика хронічної інфекції, викликаної вірусом Епштейна – Барр, не може грунтуватися тільки на підвищеному титрі antiЕА при негативних результатах інших аналізів, так як antiЕА можуть визначатися і у здорових людей, і у тих, які раніше перехворіли на інфекційний мононуклеоз. Результати аналізу необхідно інтерпретувати разом з рівнем антитіл до ЕA, EBNA і VCA вірусу Епштейна – Барр, а також показниками ПЛР і клінічних даних.