Вірус Епштейна-Барр, антитіла IgG до ядерного антигену NA

Вірус Епштейна – Барр відноситься до вірусів герпесу людини 4-ї групи. Він схильний вражати В-лімфоцити і викликає у людини гостре захворювання – інфекційний мононуклеоз. Вірус Епштейна – Барр пов’язаний також з розвитком назофарингеальної карциноми, лімфоми Беркітта, хвороби Ходжкіна, волосистої лейкоплакії і В-клітинної лімфоми.
Вірус поширений по всьому світу. У деяких країнах до 95 % населення у віці 40 років були раніше інфіковані вірусом Епштейна – Барр та мають антитіла. Зараження відбувається при передачі інфекції зі слиною. Піки захворюваності відзначаються в ранньому дитячому віці, а також в підлітковому періоді.
Вірус, потрапляючи через епітелій рота, горла і слинних залоз в кровотік, проникає в В-лімфоцити, стимулюючи їх розмноження. Внаслідок цього збільшуються мигдалики, лімфатичні вузли, селезінка. При нормальному клітинному імунітеті інфіковані В-лімфоцити і вірус видаляються з крові і симптоми захворювання поступово зникають. Вірус Епштейна – Барр, як і інші герпес-віруси, здатний переходити в латентну інфекцію. Його генетичний матеріал може зберігатися в невеликій кількості В-лімфоцитів і здатний до безсимптомної реактивації. При дефектах клітинного імунітету, ВІЛ-інфекції, терапії імуносупресорами вірус Епштейна – Барр може призвести до онкологічних захворювань (наприклад, В-клітинної лімфоми, назофарингеальної карциноми).
У багатьох випадках первинна інфекція протікає безсимптомно або з помірним фарингітом і тонзилітом. Клінічна картина інфекційного мононуклеозу проявляється у 35 – 50 % інфікованих.
Інкубаційний період захворювання складає 4 – 6 тижнів. У продромальний період інфекція проявляється болями в м’язах, швидкою стомлюваністю, загальним нездужанням. Потім до них приєднується лихоманка, біль в горлі, збільшення лімфатичних вузлів, селезінки і іноді печінки. У деяких випадках з’являється висип на руках і тулубі. Симптоми зберігаються 2 – 4 тижні.
З початком періоду клінічних проявів в крові виявляються атипові мононуклеари (> 10 % лімфоцитів) і показники порушення функції печінки.
Основними антигенами вірусу Епштейна – Барр, до яких визначаються антитіла, є антиген вірусного капсида (VCA), ранній антиген (ЕA) і ядерний антиген (EBNA).

Антигени EBNA виявляються в ядрах всіх клітин, змінених під дією вірусу Епштейна – Барр. Їх знаходять в пухлинних клітинах з лімфоми Беркітта, назофарингеальної карциноми. Антитіла anti-EBNA рідко присутні в крові під час гострої інфекції, їх кількість збільшується під час одужання від інфекційного мононуклеозу і потім досягає стабільного рівня через 3 – 12 місяців. У крові антитіла до ядерного антигену вірусу виявляються в середньому через 2 – 4 місяці після захворювання і можуть зберігатися все життя.

Відсутність anti-EBNA при позитивних anti-VCA класу IgМ вказує на первинне інфікування вірусом Епштейна – Барр. Підвищені титри IgG до капсидного антигену при відсутності anti-EBNA через 4 тижні після перших симптомів захворювання також говорять про первинну інфекцію.

При позитивному anti-EBNA підвищення рівня anti-ЕА може бути пов’язано із загостренням латентної інфекції. Однак одночасна присутність даних імуноглобулінів в крові не завжди свідчить про зв’язок стану пацієнта в момент обстеження з вірусом Епштейна – Барр. Це обумовлено тим, що антитіла можуть виявлятися протягом декількох років після перенесеної інфекції, а вірус іноді реактивується без будь-яких симптомів.

Діагностика інфекції, викликаної вірусом Епштейна – Барр, не може грунтуватися тільки на підвищеній кількості антитіл anti-ЕBNA класу IgG, оскільки вони можуть визначатися і у здорових, і у людей які раніше перехворіли на інфекційний мононуклеоз.

Одночасне визначення антитіл до ранніх антигенів, капсидного білку і ядерних антигенів дозволяє виявити інфекцію, викликану вірусом Епштейна – Барр, і визначити, чи є вона поточною, недавньою або давно перенесеною.