Бактеріальний посів урогенітальних виділень (уреаплазма, мікоплазма DUO)

Комплексне дослідження, спрямоване на виявлення збудника урогенітального мікоплазмоза або уреаплазмоза шляхом визначення генетичного матеріалу (ДНК) мікоплазм і уреаплазм в зразку біоматеріалу, одержаного з урогенітального тракту. Дане мікробіологічне дослідження дозволяє визначити чутливість виділених мікроорганізмів до антибіотиків.

Мycoplasma genitalium і Mycoplasma hominis можуть персистувати в сечостатевих органах людини і викликати при певних умовах урогенітальний мікоплазмоз.

Ureaplasma parvum, Ureaplasma urealyticum. Найчастіше уреаплазми є причиною запалення уретри (негонококкового уретриту). Рідше виникають запалення сечового міхура (цистит). Уреаплазмоз у чоловіків може призводити до запалення простати (простатиту), ураження яєчок (орхіт) і їх придатків (епідидиміту), порушень складу сперми (зниження рухливості і кількості сперматозоїдів, що загрожує безпліддям), а також до реактивних артритів і сечокам’яної хвороби. При розвитку уреаплазмоза у жінок може розвинутися запалення піхви (вагініт), запалення шийки матки (цервіцит), а при ослабленні імунітету – запалення матки (ендометрит) і її придатків (аднексит), що загрожує позаматковою вагітністю або безпліддям.
В якості причини запальних захворювань сечостатевої системи уреаплазми розглядаються в тому випадку, якщо при лабораторному дослідженні не виявляються інші патогенні мікроорганізми, здатні викликати ці захворювання. Диференціювати U. parvum від U. urealyticum можна тільки за допомогою молекулярно-генетичних методів (ПЛР).
Метод ПЛР на сьогоднішній день вважається найбільш чутливим і точним при діагностиці урогенітального мікоплазмозу. Позитивний результат при проведенні даного аналізу з великою ймовірністю свідчить про те, що запальний процес викликаний саме цим збудником.