ДНК парвовірусу (В19), якісне визначення. ПЛР

Парвовірус В19 – ДНК-вірус із сімейства Parvoviridae, який викликає інфекційну еритему, ураження суглобів і хронічну анемію. Парвовірус В19 розмножується в клітинах кісткового мозку, переважно руйнуючи еритробласти та ретикулоцити, а також має схильність уражати ендотелій судин.
Вірусом заражаються повітряно-краплинним шляхом або в поодиноких випадках при переливанні крові та її компонентів. Інкубаційний період становить від кількох днів до 2-3 тижнів. Парвовірус проникає у кровотік у середньому через 7-14 днів після інфікування. Гостра інфекція часто протікає на кшталт легкої застуди, супроводжуючись загальною слабкістю, температурою 37-38 °C, головним болем, диспепсією, або протікає приховано, не викликаючи будь-яких симптомів.
У дітей парвовірус викликає інфекційну еритему.
У дорослих при парвовірусній інфекції можуть виникати болючі набряки суглобів, почервоніння кистей та стоп, які зазвичай самостійно проходять через кілька тижнів.
Парвовірус В19 небезпечний для людей із залізодефіцитною анемією, серповидно-клітинною анемією, таласемією. Інфікування вірусом при цих гематологічних захворюваннях здатне значно погіршити перебіг хвороби у зв’язку з інтенсивним руйнуванням еритроїдного паростка червоного кісткового мозку, розвитком апластичного кризу.
У людей із імунодефіцитами на фоні ВІЛ/СНІДу після трансплантанції органів, хіміотерапії парвовірусна інфекція може призвести до неефективності лікування хронічної анемії.
При інфікуванні під час вагітності вірус може іноді проникати до плода і викликати анемію, міокардит. У поодиноких випадках парвовірус В19 стає причиною невиношування плода (до 9 % випадків при інфікуванні у другому триместрі), передчасних пологів, водянки новонародженого (у 10-20 % випадків) та мертвонародження. Найбільшу загрозу інфекція становить у першому та другому триместрах вагітності.
У більшості випадків інфекція проходить без лікування та не викликає значних наслідків. Дітям специфічна діагностика парвовірусу В19 призначається нечасто. Особлива увага приділяється людям із групи ризику – імуноскомпрометованим, вагітним, хворим на хронічні форми анемії. Молекулярно-генетичне дослідження дозволяє виявити активну інфекцію в крові до появи антитіл і є високочутливим та специфічним методом її діагностики.