Мікоплазма (Мycoplasma hominis), антитіла IgM

Мікроорганізми Mycoplasma hominis (M. hominis) займають проміжне положення між вірусами і бактеріями, не мають клітинної стінки і характеризуються значним зовнішнім поліморфізмом. Джерелом інфекції є людина, хвора на мікоплазмоз, або безсимптомний носій M. hominis. Основним шляхом передачі інфекції є статевий шлях. Можливі також зараження через спільне користування побутовими предметами, при трансплантації органів і вертикальний шлях передачі, від інфікованої жінки до дитини під час вагітності або пологів. Інкубаційний період складає три-чотири тижні.
Збудник мікоплазмозу відноситься до умовно-патогенної мікрофлори і в певних кількостях входить до складу нормальної мікрофлори слизових сечостатевого тракту. При посиленому розмноженні M. hominis можуть розвиватися запальні захворювання сечостатевого тракту. У жінок при цьому, поряд зі збільшенням кількості Gardnerella vaginalis, розвивається стан, відомий як бактеріальний вагіноз. У жінок збудник M. hominis також може бути причиною розвитку уретриту, циститу, пієлонефриту, вагініту, цервіциту, ендометриту. При хронічному інфікуванні M. hominis може стати причиною розвитку безпліддя, спонтанних викиднів і передчасних пологів. У вагітних жінок можливі передчасні пологи, післяпологовий або післяабортний ендометрит. При передачі інфекції від матері у дитини можуть розвиватися інфекції дихальних шляхів, викликані M. hominis. У деяких випадках приєднуються більш важкі ускладнення: менінгіт і сепсис новонароджених. У чоловіків інфікування M. hominis призводить до уретриту, гострого / хронічного простатиту, орхоепідідіміту. Дані захворювання можуть проявлятися сверблячкою, частими позивами до сечовипускання, хворобливістю при сечовипусканні, безпліддям.
Діагностика мікоплазменної інфекції, викликаної M. hominis, заснована на поєднанні анамнестичних, клінічних даних та результатах лабораторного обстеження. До сучасних методів діагностики даної інфекції належить виявлення специфічних антитіл до M. hominis методом твердофазного імуноферментного аналізу, а також визначення генетичного матеріалу збудника методом полімеразної ланцюгової реакції.
Серологічна діагностика заснована на виявленні антитіл класів IgA, IgM та IgG до збудника M. hominis. Вироблення антитіл класу IgM починається в перші 6-7 днів захворювання, потім їх кількість зростає протягом двох-чотирьох тижнів, згодом поступово знижуючись і зникаючи після одужання. На другому тижні захворювання починається вироблення антитіл класу IgG. У деяких випадках антитіла класу IgM можуть зберігатися в сироватці крові протягом декількох місяців, а також у осіб – носіїв інфекції без клінічних симптомів захворювання. У разі виявлення антитіл класу IgM рекомендується повторне їх визначення в свіжому зразку крові з метою визначення наростання їх кількості в процесі захворювання. Слід зазначити, що у пацієнтів зі слабкою імунною відповіддю на вплив збудника M. hominis, у вагітних жінок антитіла даного класу можуть не визначатися при наявності інфікування. Тому рекомендується додаткове визначення та підтвердження збудника мікоплазмозу методом полімеразної ланцюгової реакції.