Целіакія, панель 1 (IgG до гліадину (до дезамінованних пептидів гліадину (DGP), IgG до трансглутамінази (tTG), внутрішній фактор Касла (IF))

Целіакія (глютенова ентеропатія) – це аутоімунне захворювання, що виникає у схильних осіб у відповідь на надходження з їжею білка глютена. При цьому захворюванні спостерігаються різні імунологічні порушення, у тому числі утворення цілого спектра аутоантитіл до різних компонентів клітин. Особливість целіакії полягає в тому, що при своєчасній діагностиці та дотриманні суворої безглютенової дієти симптоми хвороби повністю зникають. Крім того, враховуючи підвищений ризик розвитку інших аутоімунних захворювань та неходжкінської лімфоми у пацієнтів із целіакією, своєчасна діагностика та лікування цього захворювання відіграють величезну роль. Рання діагностика особливо важлива у дітей, оскільки в цій віковій групі целіакія може призводити до порушення росту та розвитку та затримки статевого дозрівання. З іншого боку, діагностика целіакії – непросте завдання.

Комплексне дослідження всього спектра аутоімунних антитіл дозволяє отримати найповнішу інформацію про пацієнта. Повне серологічне дослідження проводять для діагностики целіакії у пацієнтів із симптомами цього захворювання. При целіакії можуть спостерігатися такі симптоми: хронічна діарея чи запори, втрата ваги, залізодефіцитна анемія, невмотивована стомлюваність та інші. Слід зазначити, що зараз частіше спостерігається атипова та стерта форма целіакії. З цієї причини повне лабораторне дослідження також проводять усім пацієнтам, які перебувають у групах ризику цього захворювання, незалежно від того, чи спостерігаються у них симптоми захворювання чи ні. До групи ризику по целіакії належать пацієнти з наступними захворюваннями: цукровий діабет 1 типу, ізольований дефіцит імуноглобуліну IgA, аутоімунні захворювання щитовидної залози, синдром Дауна, синдром Тернера, синдром Вільямса, аутоімунні захворювання печінки, а також родичі з першої лінії.
Основна мета лабораторної діагностики целіакії – виявити пацієнтів, які підлягають подальшому ендоскопічному дослідженню та біопсії тонкої кишки. Оскільки ендоскопія – це інвазивне дослідження, пов’язане з певними ризиками, останнім часом деякими клініцистами пропонується замінити цей етап діагностики всебічним та повноцінним лабораторним обстеженням пацієнта з ознаками цього захворювання.