РНК вірусу гепатиту С (HCV), генотипування: 1а, 1b, 2, 3, 4, 5, 6 типи. ПЛР (якісно)

Вірус гепатиту С (ВГС) — РНКвмісний вірус із сімейства Flaviviridae, який вражає клітини печінки і викликає гепатит. Він здатний розмножуватися в клітинах крові (нейтрофілах, моноцитах і макрофагах, В-лімфоцитах) і асоційований з розвитком кріоглобулінемії, хвороби Шегрена і В-клітинних лімфопроліферативних захворювань. Серед усіх збудників вірусних гепатитів у ВГС найбільшу кількість варіацій, а завдяки високій мутаційної активності він здатний уникати захисні механізми імунної системи людини. Існує 6 генотипів ВГС, не виключена можливість інфікування людини одночасно декількома вірусами з різними генотипами. У 60 — 80 % випадків гостра інфекція переходить в хронічну.

Існує 6 основних генотипів вірусу гепатиту С і близько 500 субтипів. Найбільш поширений в світі генотип 1 (40 — 80 %). 1а тип часто виявляється в США, 1b характерний для Західної Європи і Південної Азії. Генотип 2 зустрічається з частотою 10 — 40 %. Генотип 3 поширений в Шотландії, Австралії, Індії та Пакистані. ВГС 4 типу характерний для Середньої Азії і Північної Африки, генотип 5 — для Південної Африки, 6 — для деяких країн Азії. В Європі переважає генотип 1b, далі у порядку спадання за частотою — 3, 1a, 2, в США — 1a / 1b, 2b, і 3a.

Генотип 1 гірше піддається лікуванню, ніж генотипи 2 і 3. Крім того, біопсію печінки важливіше провести саме при генотипі 1. Підвищені дози препаратів інтерферону рекомендовані для пацієнтів з 1-м і 4-м генотипами. Курс терапії у таких пацієнтів повинен бути продовжений до 48 тижнів навіть при відсутності вірусу в крові більше 24 тижнів. У разі успішності лікування, яка підтверджується зниженням вірусного навантаження крові (<50 МО/мл за 4 тижні), імовірний коротший термін терапії. Якщо кількість вірусних копій не знизилася на 2 порядки за 12 тижнів, значить, лікування неефективне і його необхідно переглянути. Генотипи 2 і 3 добре піддаються терапії в 80 % випадків, зазвичай це займає 24 тижні.